З 1 січня 2025 року в Україні запрацювала система оцінювання повсякденного функціонування особи. Важливо, що при визначенні інвалідності оцінюється не лише діагноз людини, а те, як її стан впливає на здатність виконувати повсякденні дії та брати участь у житті суспільства.
Доволі поширеним є уявлення, що наявність певного діагнозу автоматично означає інвалідність. Проте як і раніше, так і в новій системі мають оцінюватися обмеження життєдіяльності. Тобто не лише сам факт порушення структур та функцій організму, а вплив цього на повсякденне життя людини.
Діагноз ≠ інвалідність: що це означає?
Інвалідність — це не просто хвороба чи наслідки травми, а стійкі обмеження у функціонуванні, які заважають людині самостійно виконувати основні життєві завдання.
Тобто медичний діагноз сам по собі не означає встановлення інвалідності. Важливо не лише те, що людина має певне захворювання, а як це захворювання впливає на її можливість працювати, пересуватися, спілкуватися, доглядати за собою тощо.
Чи завжди після видалення органу встановлюється інвалідність?
Втрата органу сама по собі не завжди означає значні обмеження у повсякденному житті.
Інвалідність встановлюється не за фактом хірургічного втручання, а за рівнем порушень функціонування організму після нього.
Апендектомія (видалення апендикса) – поширена операція, яка суттєво не впливає на життєдіяльність людини. Після відновлення людина може нормально працювати, займатися повсякденними справами, тому інвалідність у такому випадку не встановлюється.
Ампутація обох нижніх кінцівок – суттєво впливає на здатність людини пересуватися, виконувати повсякденні дії та працювати без сторонньої допомоги. У таких випадках інвалідність встановлюється безстроково.
Ключове правило: якщо після втручання людина не має значних обмежень у повсякденному функціонуванні, інвалідність їй не встановлюють. Якщо ж втрата органу, або частини тіла суттєво впливає на можливість самостійного життя, інвалідність може бути встановлена.